Але вибираємо, як на неї реагувати.
Отримую зараз багато питань:
Чи нормально, що я бажаю смерті (тут або конкретна особа, або солдати, які ту особу слухають)?
Чи нормально так ненавидіти?
Чи нормально так гніватися і лютувати?
•
Бо є дуже багато суперпобожних людей, які нагадують, що ми – християни, маємо любити, прощати, не дозволяти злу охопити нашу свідомість. Думаю, що ці повідомлення люди шлють із теплих і безпечних місць
•
Тепер моя думка. Монахині, духовної особи з вищою богословською освітою.
Чи можна казати людині, якій відрізали ногу, що ти не маєш права відчувати болю?
Чи можна казати людині, якій знищили дім/сім’ю/майбутнє, що ти маєш бути християнином і простити?
Чи можна любити того, хто СВІДОМО обирає йти і зносити з лиця землі твій дім, місто, країну?
Якщо так, то це не про християнство.
Якщо ваш Бог каже закрити очі на зло, то ми віримо в різних богів.
Якщо ви вважаєте, що війна, смерть, знищення мирних жителів – це Божа воля, то тут християнством навіть близько не пахне.
Йдіть і читайте Біблію
•
В них вибір є: може йти на чужу землю і вбивати. Може впертися і не йти.
В нас вибору нема. Ми маємо захищати. Кожен – себе, свій дім, дітей, подвір’я, слабких, старших, вулицю, місто, країну. І захист передбачає те, що кожного, котрий прийде на мою територію вбивати, обіймати протипоказано. І той, хто з таким, не дай Боже, стикнеться, вмить зрозуміє, що то – далеко не ближній, котрого треба любити.
Що захист передбачає знищення зла, яке лізе в мою хату. Бо це вже не люди, це зло, яке має людське тіло для користування.
•
Я від початку повномаштабної війни пишу і буду писати гнівні пости. Щоб ми не почували себе винними за те, що в нас так багато гніву. Бо це ознака того, що ми захистимо свій край.
•
Гніватися треба правильно. Говорити про Нього Богові, хай покерує ним:
Пс 7:7: “Встань, Господи, у твоєму гніві, підведися в обуренні проти моїх супостатів і пробудися задля мене на суді, що сам єси призначив.”
Пс 56:8: “За беззаконня їхні воздай їм; у гніві розбий народи, Боже.”
Пс 69:25: “Вилий на них гнів твій, і нехай жар твого обурення їх огорне.”
А про прощення поговоримо після війни.
Сестра Антонія Зоряна Шелепило
